В умовах таких різних підходів була скликана перша міжнародна конференція, що повинна була розробити перший акт. У результаті протиріч на конференції залишилося всього 6 учасників: Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Нідерланди й Люксембург, які й підписали 8 квітня 1951 року в Парижі договір про Європейське Об'єднання Вугілля й Стали (ЄОВС), що набув чинності в 1952 році. Формально його ціль була скромною: створення узкофункционального співтовариства, що забезпечує створення загального ринку вугілля й стали шести держав. Відповідно, ЄОВС наділялося для цього необхідними повноваженнями. Зі створенням ЄОВС також вирішувалися деякі конкретні питання, пов'язані з підйомом виробництва у важкій промисловості цих шести держав. Однак значення цього договору виходить далеко за ці рамки. Головне те, що на основі ЄОВС спрацьовувалися ті початки й принципи, які випливало покласти в основу європейської інтеграції.
Договір про ЄОВС, ув'язнений строком на 50 років, передбачав створення 4-х інститутів:
-верховний керівний орган (де були представлені всі держави-члени, але їхні представники були незалежні від своїх урядів);
-спеціальна рада міністрів;
-парламентська асамблея;
-суд.
Провідне місце в цій системі займав верховний керівний орган, він ініціював і приймав юридично обов'язкові рішення. Совмин забезпечував зв'язок верховного керівного органа з національними урядами. Парламентська асамблея складалася з делегацій національних парламентів і мала консультативні функції. Суд здійснював контроль за виконанням нормативно-правових актів об'єднання.
