Ідея створення об'єднаної Європи неодноразово висувалася в минулому, особливо у зв'язку із кровопролитними конфліктами в історії європейського континенту. Перші проекти об'єднання Європи ставляться до XIII-XV вв. і належать французькому королівському прокуророві П.дю Бую й чеському королеві Й.Подебраду. Подібні ж проекти пропонували англійці У.Пенн і Дж.Беллер, французи Ш.де Сен-Пьєр і В.Гюго, великий німецький філософ И.Кант і багато хто інші. У ХХ в. у міжвоенный період европеізм асоціюється, насамперед, з ім'ям австрійського графа Р.Куденхове-Калергі, автора книги «Пан-Європа» і міністра закордонних справ Франції А.Бріана. Але спроби об'єднання Європи в той час не принесли успіху. Воно почалося з метою запобігання війни й співробітництва європейських народів після другої світової війни. Документи, підписані в Ялті й Потсдамі створювали, здавалося б,певні передумови для співробітництва; але протистояння двох систем після війни привело до того, що це співробітництво було зведено до нуля. На зміну антигітлерівської коаліції прийшла Європа, розбита на 2 табори; почалася чергова в історії Європи тридцятирічна війна.
У цій обстановці інтеграційні процеси пішли різними шляхами:
-у Західній Європі вони привели до створення різних об'єднань західноєвропейських держав, нерідко під егідою США;
-у Східній Європі з'явилися свої об'єднання, у свою чергу, під керівництвом в особі СРСР.Протистояння між цими 2ма таборами привели до створення військово-політичних організацій, наприклад, Західноєвропейський союз(на основі Брюссельського пакту 1947 року), що ввійшов у НАТО в 1949 році;
-у Східній Європі – військово-політична організація Варшавського договору. Цілям економічної інтеграції повинне було відповідати створення Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ). На жаль, різні шляхи інтеграції ґрунтувалися на різних принципах, що й зіграло визначальну роль у їхній долі як на Заході, так і на Сході. На Сході Європи РЕВ не витримав перевірки часом. Сам інтеграційний процес на Сході розвивався в рамках прямого примуса, нерідко у вигляді військової сили. Разом з катастрофою тоталітаризму ці інтеграційні об'єднання розпалися й припинили своє існування.
Інакше розвивався процес інтеграції на Заході континенту. Основна домінуюча риса інтеграції тут: союз однорідних по своїй соціально-економічній природі держав, в основу кладе система демократичних цінностей і інститутів, які дозволили створити досить міцні об'єднання в особі європейських співтовариств.
Західні держави пішли по наступному шляху: хто не визнає демократичні цінності, той залишається за рамками інтеграційних утворень; щоб вступити в Союз, треба довести, що держава розділяє цінності й норми в рамках Європейського права.
Якщо історичні передумови після другої світової війни як на Заході, так і на Сході були приблизно однакові, то форми, способи й прийоми об'єднання, спрямованість інтеграційних процесів-і різні. На Заході ідея створення військово-політичного союзу не була кінцевою метою інтеграції; уже до початку 50их років виникла потреба в рішенні ряду нових проблем. З одного боку - необхідність протистояти погрозі з боку СРСР, з іншого боку - американське протистояння. Все це позначилося на особливостях інтеграції на європейському континенті, але рух за об'єднання продовжувало активно розвиватися. У літературі часто згадують У.Черчілля (виступ в Олбрайте, Цюріху - ідея створення Сполучених Штатів Європи). Більше конкретні пропозиції по інтеграції надходили від французьких діячів: Жана Мане, Робера Шумана й ін.
